Світлиця

Одержувати, отримувати, діставати, здобувати, набувати

Чи є різниця між словами одержувати й отримувати? Семантичної відмінності немає, обидва вживають на поз­начення поняття «брати те, що дають, надсилають, дару­ють» і под. Давніші традиції в літературній мові має слово одержувати. Скажімо, в одинадцятитомному «Словнику української мови» воно ілюстроване уривками з творів Лесі Українки, Михайла Коцюбинською, Івана Франка, Павла Тичини та багатьох інших письменників, що репрезенту­ють різні говори загальнонародної української мови. Слово отримувати, хоч і досить давно існує в нашій мові, знач­ного поширення набуло протягом останнього десятиріччя, воно активніше вживається в мові молодшого покоління. Незважаючи на те, що тепер більшість людей (серед них і я) віддає перевагу лексемі одержувати, можна з певністю сказати, що згодом переможе слово отримувати. Стосунки між похідними уподібняться до взаємин між твірними одиницями мови. А в синонімічній парі тримати — дер­жати друге слово в сучасній літературній мові вживається далеко рідше, поступово набуваючи розмовного забарв­лення. Обидва ці слова мають конкретне значення: одер­жують (отримують) гроші, книжки, запрошення тощо. А коли йдеться про щось абстрактніше, більш доречними є слова діставати, здобувати, набувати. Наприклад, діста­вати звання, здобувати освіту, набувати розголосу. У мовній практиці засобів масової інформації часто збідню­ють цей синонімічний ряд, уживаючи всюди тільки одер­жувати й отримувати.

Останні і (всі) інші, решта

Розповідаючи про роботу програми «Промінь», диктор каже: «Кожної п’ятнадцятої й сорок п’ятої хвилини ми передаємо інформаційні повідомлення, весь останній час — музику». Останній, як відомо, це той, котрий закінчує щось, кінцевий; антонім до слова перший; відповідає росій­ському последний. У цитованому уривку останній недореч­не, бо вжите під упливом російського остальной, яке в нашій мові відтворюється словами решта, інший. Приміром: «Двоє останутся, а остальные пусть уходят. — Двоє залишаться, а інші (всі інші) хай ідуть (а решта хай іде)». Наведений фрагмент дикторського тексту мав би звучати так: «Кожної п’ятнадцятої й сорок п’ятої хвилини ми передаємо інформаційні повідомлення, а решту часу — музику».

Палац, палацовий і двірець, двірцевий

У мовній практиці досить часто виникають непоро­зуміння, зумовлені недотриманням рекомендацій словни­ків. Наприклад, за словниками, основний прикметник до слова палац — палацовий, а засоби масової інформації подають двірцевий переворот, двірцеві інтриги тощо, хоч слово двірець — це не палац, а вокзал. У цьому значенні (вокзал), на мою думку, його варто повернути до активного вжитку в літературній мові. Пор.: «Слово замок колись означало не окрему палацову споруду, а цілу укріплену територію» (журн.); «Слова його розвіються на чотири вітри і не дійдуть до ушей палацової шляхти» (З. Тулуб); «Вікно моє виходило на залізничний двірець» (В. Самійленко); «Міністр інкогніто прибув. «Біжіть, стрівайте на двірці», Защебетали горобці» (О. Олесь).

Пара і пар

Іменник пар у сучасній українській мові мас значення «рілля, залишена на літо без посіву для поліпшення якості землі»: «Йдемо повз чорний пар. Тепло дихнула в лице пухка чорна рілля, повна спокою й надії» (М. Коцюбин­ський). Уживання його в такому газетному тексті: «З вікон повалив густий пар» помилкове, бо тут ідеться про газо­подібний стан води, який зветься пара: «Від радісного хвилювання втома розвіялася, як пара» (З. Тулуб).

Парубок, а не холостяк

Про неодруженого чоловіка українці, як правило, ка­жуть парубок або старий парубок (людина старшого віку): «Вона пішла за нього, вічного наймита, старого парубка, бурлаку» (М. Коцюбинський). Свідченням тривалого існу­вання цього слова в лексичній системі мови є його велике словотворче гніздо: парубійко, парубчак, парубчина, пару­боцтво, парубота, парубоцький, парубкувати, парубкування і т. ін. А в пресі замість нього постійно вживають менш властивого нашій мові слова холостяк (якого в словнику за редакцією Б. Грінченка немає зовсім): «Розпрощався із своїм холостяцьким (замість звичайного парубоцьким) життям». Російське слово холост (наприклад, в анкетах) слід перекладати українським неодружений.

Підодіяльник чи підковдра

Тепле ватяне, вовняне чи пухове вкривало зветься в нас ковдра, а легка покривка на неї — підодіяльник. Позаяк у сучасній українській літературній мові одіяло не вжива­ється, то покривку на ковдру краще називати підковдра. Напр.: «Вироби цієї фабрики мають великий попит у населення, особливо наволочки та підковдри» (газ.). Пре­фіксальні (без суфіксів) утворення досить характерні для нашої мови: майстер — підмайстер, основа — підоснова тощо.

Площа і майдан

В українській мові для називання незабудованої час­тини населеного пункту, від якої розходяться вулиці, є два слова — майдан та площа. Коли виникає суперечка, якого з них краще вживати, нерідко можна почути: мовляв, майдан слово турецьке, то нема чого використовувати його замість нашого площа. Як свідчать приклади, не завжди походження слова є підставою для надання йому переваги в певній ситуації. Площа справді українське слово, утворе­не від плоский. Первісне значення його — рівна ділянка поверхні землі: «І ось, нарешті, вершина. Це була площа значних розмірів, безладно завалена голим камінням» (О. Гончар). Переносно вживається в таких словосполученнях: виробнича площа, засівна площа, газетна площа, площа трикутника й ін. Виходить, значення «частина міста чи села» є вторинним — ділянка землі, виділена для певної мети. Слова площа в розумінні частини населеного пункту немає в двох найбільших дожовтневих словниках української мови — Б. Грінченка (наддніпрянському) та Є. Желехівського й С. Недільського (галицькому).

Слово майдан через посередництво тюркських мов (ту­рецьке meydan — арена, площина, рівнина) прийшло до нас із перської (mejdan — арена, площа) або арабської (maydan — царина, місце для гри). При запозичанні слова, як правило, семантично звужуються. Багатозначне турець­ке meydan з’явилося в українській мові спочатку як назва незабудованої частини населеного пункту. Отже, це його первісне українське значення: «До сходу сонця, рано-рано! У Віфлеємі на майдані зійшовся люд і шепотить» (Т. Шев­ченко); «В центрі містечка коло майдану стояла стара похилена хата» (С. Васильченко); «Колись бувало сильний чуженин Слов’ян-рабів виводив на майдани» (Леся Укра­їнка); «Де колись на майдані роєм гули на раді запорожці, там тепер паслася німецька череда» (І. Нечуй-Левицький); «Сіло сонце, На майдані Сяйні огнища горять. І дівчата заквітчані з парубками гомонять» (Я. Щоголів); «Я іду повз пам’ятник Богдана, де шумить Софіївський майдан, І ас­фальт на сонці наче тане, Як на луках голубий туман» (В. Сосюра).

Саме так майдан фіксується в усіх словниках україн­ської мови. Згодом слово набуло інших, переносних зна­чень — лісова галявина; розкопана згори стародавня моги­ла; рівне поле, низовина, оточена лісом або будівлями; острів, укритий рослинністю; озеро в полі; смолярня, смолокурня (Словник української мови. Т. 4. С. 597; Етимологічний словник української мови: У 7 т. К., 1989. Т. 3. С. 361). Зменшене від майдан — майданчик уживається зі значенням «місце для певних робіт, ігор, спортивних тренувань, танців тощо»: будівельний майданчик, дитячий майданчик, спортивний майданчик, танцювальний май­данчик, сходовий майданчик. Подеколи використовува­не в цих випадках слово площадка є непотрібним запозиченням з російської мови (бо в українській не існує площадь і відсутній суфікс -дка).

Отже, для назви незабудованої частини населеного пункту перевагу слід віддати слову майдан, а лексему площа в цьому значенні використовувати як рідше вживаний синонім. Єдиною назвою місця для спортивних та інших занять є майданчик.

Позитивний, додатний, ствердний і негативний, від’ємний, заперечний

Ще один випадок збіднення синоніміки маємо при перекладі російських слів положительный і отрицательный. У різних словосполученнях українська мова мас неодна­кові відповідники: положительный (отрицательный) отзыв позитивний (негативний) відгук, положительный (отри­цательный) ответ — ствердна (заперечна) відповідь. Не збігаються відповідники в різних термінологічних систе­мах: у граматиці — ствердна (заперечна) частка, у фізиці позитивний (негативний) заряд, у математиці — додатні (від’ємні) числа. Тож не варто, як це нерідко трапляється в мові газет, радіо- й телепередач, користуватися в усіх випадках лише словами позитивний та негативний, нехту­ючи інші.

Раніше слова від’ємний і додатний були не тільки мате­матичними термінами, а вживались і як терміни фізичні, а також у переносному значенні, тобто можна було сказати додатний (від’ємний) заряд, додатні (від’ємні) риси, наслідки тощо. «Ядро атома має додатний заряд, який чисельно дорівнює від’ємному зарядові всіх електронів, що рухають­ся навколо ядра» (журн.); «А за найбільше від’ємний бік нашого галицького життя ми уважаємо апатію до пуб­лічних справ» (І. Франко); «Вона не раз боляче переживала від’ємне, насторожене, а то й просто вороже ставлення до себе однокласників» (О. Донченко). У період боротьби зі «шкідництвом на мовному фронті» ці слова разом з багать­ма іншими були усунуті звідусіль, якимось дивом зали­шившись у математиці. Тепер треба повернути їх до актив­ного вжитку.

Поступ і хода

У газетах, у теле- й радіопередачах можна прочитати й почути про «впевнений поступ зими», «про гучний поступ молодиків по бруківці» й т. ін. У цих випадках доречне слово хода (яке російською мовою перекладається поступь, що й спричинює помилку в українській мові). Поступ є синонімом до прогрес. Слово поступ широко вживалось у творах класиків української літератури, охоче до нього вдавалися й автори публіцистичних та наукових матеріалів. Напр.: «Дух, що тіло рве до бою, Рве за поступ, щастя й волю…» (І. Франко); «Невже не вірите в людство, в поступ, у культуру?» (Ю. Смолич); «Поступ літерату­рознавства спирався на попередній досвід» (журн.). У роки зближення мов поступ був майже витіснений словом прог­рес. Тепер українському синонімові слід повернути закон­не місце, але для цього його треба вживати в правильному значенні.

Поширювати і розповсюджувати

«Найрозповсюдженішим сатиричним жанром є фейле­тон», — пише один дослідник засобів масової інформації (і на жаль, не лише він!). Це приклад сплутування сино­німічних слів поширювати й розповсюджувати. Основним словом для понять «збільшувати сферу впливу, робити приступним, відомим для багатьох, роздавати багатьом» є поширювати: поширювати знання (діяльність, досвід; книжки, листівки). Так само поширений засіб, поширене речення, найпоширеніший жанр. Розповсюджувати, розпов­сюджений виступають як рідше вживані варіанти стосовно до конкретних речей: розповсюджувати книжки (квитки, листівки, запрошення).

Щодо абстрактніших понять (таких, як жанр, засіб, знання, практика) використання цих варіантів у сучасній українській літературній мові є відхиленням від лексичних норм. Російський вислів получить широкое распространение слід перекладати не потворною калькою отримати широке розповсюдження, а справжнім українським від­повідником набути великого поширення. Напр.: «Уживання старої, традиційної форми для виявлення нового змісту становить один із дуже поширених у літературі прийомів» (М. Рильський); «Учений повинен не тільки творити в науці, тісно пов’язаній з практикою, а й пропагувати знання, поширювати їх у масах» (журн.).

Пристрасний, безпристрасний і небезсторонній, безсторонній

Пристрасний в українській мові означає «бурхливий, нестримний (у почуттях); жагучий, палкий». Антонімічне йому слово безпристрасний, тобто не схильний до при­страстей, байдужий: «Сум і пристрасне чекання любові бриніло в молодих голосах» (М. Стельмах); «— Ви до мене? — спитав господар безпристрасним голосом» (М. Чабанівський). У пресі можна прочитати ці слова в невластивому їм значенні: «Хоч і розгнівався майстер на свого учня, проте характеристику йому дав безпристрасну». У цьому випадку йдеться про об’єктивну, неупереджену, безсторон­ню характеристику. Помилка ґрунтується на введенні в український текст російського беспристрастный, яке на­шою мовою перекладається безсторонній (антонім — небезсторонній, рос. пристрастный): «Відома вам стаття все-таки робить сильне враження на свіжих безсторонніх людей» (Леся Українка); «Василина Матвіївна завжди має свої гострі небезсторонні думки» (К. Гордієнко).