Світлиця

Навчальний, а не учбовий, виш, а не вуз

В офіційно-діловому мовленні, на сторінках газет, у радіо- й телепередачах широко використовують слово учбовий, хоч його існування в українській мові викликає багато сумнівів, оскільки відсутнє слово учба, від якого воно могло б бути утворене. Учбовий являє собою спотво­рене запозичення з російської мови. Замість нього треба вживати навчальний: навчальний план, навчальне приміщення, навчальний заклад, навчальна частина, навчальна практика тощо. Якоюсь мірою слово учбовий затримується в нашій мові через наявність його в абревіатурі вуз (вищий учбовий заклад). У роки прискореного зближення мов аж до їхнього злиття слово вуз, на жаль, витіснило справжню українську абревіатуру виш (вища школа), широко вживану в двад­цятих і тридцятих роках, а в творах українських письмен­ників і пізніше: «Дочка в той час училася в Новосибірську, в одному з вишів» (І. Ле). Тепер виш, мабуть, варто повер­нути до активного вжитку.

Наказувати і карати

Виступаючи по радіо з педагогічними порадами, одна вчителька сказала: «При вихованні дітей їх треба переко­нувати логікою та власним прикладом, а не наказувати фізично». Тут спостерігаємо механічне перенесення в нашу мову російського слова наказывать — завдавати кари, бо українське наказувати означає «віддавати розпорядження, вимагати»: «Бувало, наказували мені, щоб я шанувався, бо не буде з мене господаря» (Л. Мартович); «Справи свої на землі так рихтуй, як наказує серце» (Леся Українка). А те, що мала на увазі вчителька, по-українському зветься карати: «Тоді будеш знати, Як будуть карати І на руки, і на ноги Диби набивати» (М. Кропивницький).

Накалятися, закалятися і розпалюватися, гартуватися

Кореспондент Українського радіо, розповідаючи про становище на Полтавщині перед виборами, підкреслює, що пристрасті накаляються навколо кандидатури на пост Президента України. Слова накаляти, закаляти в україн­ській мові означають «забруднити»: «Накаляла білі ручки, Кватирочку одсуваючи» (П. Чубинський); «Поруч з нею йшла молода панна, підіймаючи трохи спідничку, щоб не закалятись» (Леся Українка); «Приходжу якось і йойкнула: Світланочка лежить, пробачте, підмочена, закалялась, бідненька» (В. Логвиненко). Не думаю, що на Полтавщині доходить аж до цього. Либонь, кореспондент мав на увазі, що пристрасті розпалюються (розгоряються), та невдало переклав російське слово накаляются. Від цього слова в російській мові утворено низку похідних, які в нашій мові перекладаються іншими відповідниками: рос. закалять­ся — укр. гартуватися, закалка — гарт, гартування; закаленный — загартований, гартований; калить —розжарю­вати; накаливание —розжарювання; накал —жар тощо.

Наречений і жених

Інколи запитують, чи доречне слово жених у сполученні жених і наречена. У цьому випадку, наприклад, під час реєстрації шлюбу краще казати наречений і наречена або використовувати форму множини — наречені. Однак слово жених теж цілком українське, широко вживане в фольк­лорі, у творах класиків української літератури та сучасних письменників. Воно має чимале словотворче гніздо (женишок, женишина, женихівський, женихатися, жени­хання), що свідчить про його глибоке коріння в нашій мові. Напр.: «Наречена мала прийти просто до панотця» (І. Франко); «Батько мій працював у депо, а наречений їздив машиністом» (Ю. Яновський); «У князя свято, виглядає Із Литви князя-жениха За рушниками до Рогніди» (Т. Шевченко).

Незаможний, малозабезпечений, низькооплачуваний, а не малоімущий

Існування слова малоімущий в українській мові більш ніж проблематичне. Його немає в одинадцятитомному «Словнику української мови», не кажучи вже про словник за редакцією Б. Грінченка. Замість нього треба використо­вувати незаможний, малозабезпечений, низькооплачуваний: «Країна аж ніяк не бідна, проте поділена на купку надбагатіїв та силу-силенну незаможних громадян» (газ.); «Більшість промислових підприємств не працює, а це спричинює зростання кількості малозабезпечених родин» (газ.); «Низькооплачувані мешканці міста дістають допомогу від доброчинних організацій» (газ.). Перевагу чомусь віддають саме неукраїнському слову: «Малоімущі цього району м. Києва одержали 600 посилок».

Незважаючи і не дивлячись

Українська літературна мова чітко розрізняє прий­менник дієприслівникового походження незважаючи та дієприслівник дивлячись із заперечною часткою не. Незва­жаючи вживається при позначенні явищ, подій, обставин, усупереч яким відбувається дія: «Аліна, незважаючи на свій жвавий, веселий характер, читала серйозні книжки» (О. Іваненко). А не дивлячись доречне в такому, наприклад, тексті: «Хлопчик біг щодуху, зовсім не дивлячись собі під ноги» (газ.).

Поширені в газетах вислови на кшталт «Зберемо вро­жай, не дивлячись на негоду»; «Об’єднаємося, не дивлячись на відмінність у політичних поглядах» помилкові з погляду лексичних норм. Замість не дивлячись тут мас бути незва­жаючи.