Світлиця

Пароніми (слова, схожі звучанням) широко вживають­ся як стилістичний засіб у красному письменстві. Згадаймо відомий вірш Д. Павличка, де поет, як справжній інтер­націоналіст, захоплюється святобливим ставленням монголів до рідної мови, історії, природи і, як щирий патріот України, страждає через національну байдужість та безпросвітність деяких наших земляків-моголів. А ось зразок майстерного використання паронімів в одній з «Інкрустацій» Ліни Костенко:

Колись були Орфеї, а тепер корифеї.

А як же він став корифеєм, як не був Орфеєм?

Сам Орфей не був корифей.

Він навіть не бував у Спілці.

Сидів собі і грав на сопілці.

І його розтерзали менади,

Бо не піддався на їхні принади.

Помітне місце належить паронімам серед виразових засобів публіцистики, де вони особливо ефектні в ролі заголовків: «Навесні на Десні», «Нова кампанія старої ком­панії». Не цурається цього розряду лексики й народна творчість: пройти Крим і Рим; ти йому про Тараса, а він тобі півтораста.

Проте звукова близькість паронімів спричинює се­мантично неприпустиме вживання їх один замість одного, що веде до затемнення змісту висловлювання.

Багато паронімів є словами, що походять від одного кореня, але мають різне префіксально-суфіксальне офор­млення. В усному мовленні, а то й у писаних текстах натрапляємо на вислови: «Я не маю про це жодної уяви; Про ці речі вона мала досить туманну уяву». В обох реченнях треба було використати слово уявлення — розуміння чогось, знання про щось. А уява — це здатність відтворювати щось у думках, у свідомості: «Поки в моїй уяві малюються люди, події й природа — я почуваю себе щасливим» (М. Коцюбинський). Отже, багата уява, поставати в уяві, але мати уявлення, складати уявлення. Змістовий — той, що стосується змісту: змістове наванта­ження, змістова основа, змістова точність; змістовний — багатий змістом: змістовний твір, змістовне життя, змістовна лекція.

Якось у пресі був надрукований матеріал Укрінформу (тепер ДІНАУ-Укрінформ) під назвою «Храм буде відроджено». Ішлося про відбудову Борисоглібського храму XI століття у Вишгороді: «Тут Ярослав Мудрий писав першу слов’янську конституцію — збірку законів «Руська правда», в тривожну годину збиралися древньоруські князі, щоб засудити міжусобні чвари, освятити слов’янську єдність… Як відновити цей видатний історичний пам’ят­ник, святиню наших прадідів, частку духовного життя нашого народу — про це йшла мова на зустрічі у Вишгороді за участю представників Українського фонду культури, духовенства, комерційних структур, активістів Товариства охорони пам’яток історії та культури».

Перш ніж говорити про недоречно вжиті пароніми, хотілося б запитати шановне агентство: про яку слов’янську єдність думали давньоруські (тобто українські) князі? Чи не про ту, на спекуляціях якою пан Солженіцин та його однодумці хочуть «облаштувати» Росію, відбатувавши добрий шмат наших земель? Адже руський — це те саме, що й український, а та країна, що зветься тепер Росією, до XVIII століття була Московією.

Що ж до паронімів, то пам’ятник — це синонім до слів монумент, надгробок. А визначний твір літератури, мистец­тва, архітектури зветься по-нашому пам’ятка. Правильно казати пам’ятник Тарасові Шевченку, пам’ятник Лесі Українці, але «Слово о полку Ігоревім» — визначна пам’ят­ка давньої української літератури. Так само і в згаданому тексті слід було написати: «Як відновити цю видатну історичну пам’ятку».

Слово древній «Словник української мови» (т. 2, с. 410) подає з позначками розмовне й рідковживане. Тож воно не може входити до утворень офіційно-ділового характеру, тому треба писати давньоруські князі, Давня Русь (Київська Русь).

Навіть у солідних виданнях можна вичитати «перли» на зразок: «Усією силою гнівного слова тавруємо середньо­вічні, ганнібалівські акти вандалізму». «Ганнібалова клятва» (вислів, пов’язаний з ім’ям полководця Ганнібала, що жив не в середньовіччі, а в 3—2 ст. до нашої ери) означає «рішучість, боротися до кінця, суворо дотримувати слова». У наведеному уривку з заяви ветеранів київської письменницької організації (Літ. Україна. 1991. 31 січня), мабуть, ішлося про канібалівські, точніше канібальські, тобто людожерські, акти.

Паронімія, як бачимо, тісно пов’язана з семантикою. Пароніми ніколи не можуть довільно заступати один одно­го без певних стилістичних настанов. Щоб уникнути помилок, треба глибше вивчати значення слів рідної мови, спираючись також на знання інших мов.

Банкрот чи банкрут

У суспільно-політичному лексиконі наших днів досить часто використовують слово банкрут (банкрот) та похідні від нього. Уживані вони не тільки в прямому значенні «комерсант, підприємець, що став неспроможним боржни­ком», а й (навіть частіше) у значенні переносному — стосовно невдалих політиків, розвінчаних ідеологів, ском­прометованих теорій тощо. Різні лексикографічні джерела фіксують ці слова як із звуком у, так і з о в другому складі. Засоби масової інформації України віддають перевагу фор­мам з о, мабуть, під упливом російської мови, де такі форми тепер є єдино можливими: банкрот, обанкротиться, обанкротившийся і т. д. В українській мові обидві форми досить довго співіснували, проте в останні десятиліття на­креслилася тенденція віддавати перевагу утворенню з у. Чому? Насамперед, певне, тому, що цей варіант ближчий до французького banqueroute, від якого походить україн­ське слово. По-друге, форми з у мають ширшу географію та давнішу традицію вживання в нашій мові. По-третє, саме від банкрут утворилося більше, ніж від банкрот, гніздо слів: банкрутство, банкрутувати, збанкрутитися, збанкрутілий, збанкрутований і под. Отже, дотримуючись цілком слушних рекомендацій «Словника української мови», «Російсько-українського словника», «Словника іншомовних слів», Української Енциклопедії, пишімо й вимовляймо: збанкрутоване підприємство, збанкрутіла система, ідеологічний банкрут (а  не банкрот). Напр.: «Низькі закупівельні ціни на сільськогосподарську сиро­вину роблять колективні підприємства банкрутами» (газ.); «Гра за такими правилами приведе країну до банкрутства в будь-якому випадку» (газ.); «Ідеї ваші не мають ґрунту в Галичині. Ось причина того, що всі ваші видання банкру­тують» (П. Колесник); «Поміщик збанкрутував, і роботи їм не було» (М. Ірчан); «Носіям збанкрутілих ідей важко знайти нових прихильників, особливо серед молоді» (газ.). Для порівняння можна навести інше слово, яке разом зі своїми похідними, незважаючи на спільність походження, закріпилося в українській та російській мовах у різних звукових видозмінах: укр. нуль, нулик, нулівка, нульовий — рос. ноль, нолик, нолевой тощо.