Світлиця

Болільник чи вболівальник (уболівальник)

В українській спортивній термінології не без упливу російської мови незаслужено міцні позиції посідає слово болільник —пристрасний прихильник спортивних змагань. Закономірнішим у такому значенні є вболівальник (уболі­вальник), утворене від дієслова вболівати (уболівати) — пристрасно переживати за щось, співчувати, піклуватися, дбати.  Слово боліти в сучасній українській мові означає «давати відчуття фізичного болю, завдавати страждань»: «Чого ти, сину, став такий смутний? Чи в тебе що болить» (І. Нечуй-Левицький); «О Україно! Сонце волі! Від ран твоїх мене болить» (П. Тичина).

Від такої лексеми навряд чи доцільно утворювати болільник у спортивному значенні. Тож болільник являє собою невмотивовану кальку російсь­кого болельщик. Невмотивовану через те, що витісняє закономірне українське вболівальник (уболівальник). Керу­ючись лексичними й семантичними нормами української літературної мови, маємо писати й казати: палкий уболі­вальник (не болільник!) футболу; на стадіоні зібралися найзавзятіші вболівальники. Напр.: «Гра київського «Дина­мо» — один із наймогутніших чинників, які сприяли національному самоусвідомленню в Україні задовго до 1991 року; тому кількість уболівальників цієї команди невпинно зростає» (газ.); «Над долею бідних уболіває він серцем, скарбам багатійським не заздрить» (М. Зеров); «Голова горить, і серденько кипить, і тіло болить» (Марко Вовчок); «Защеміла, заболіла Вся душа моя» (О. Олесь).