Світлиця

Колись наші пращури Новий рік зустрічали весною. А з впровадженням християнства у Київській Русі 988 року новолітування перенесли на вересень. Згодом його почали відзначати в січні. Ця традиція збереглася й до сьогодні.

Українські назви місяців мають місцеве, тобто національне, походження. Крім того, в кожній етнографічній групі (Бойківщина, Гуцульщина) та географічній зоні (Поділля, Полісся тощо) були свої, регіональні назви. Сучасний січень називали студнем, просинцем, сніговиком, вогневиком, тріскуном, шипуном, льодовиком, сніжнем, лютовієм тощо. Таке розмаїття пояснюють насамперед непостійним характером першого місяця року.

Раніше в офіційних джерелах січнем називали сучасний лютий. Але згодом початок року прибрав сучасну назву січня.

Про походження цього слова є кілька гіпотез. Одні вчені вважають, що воно пов’язане із серединою зими, яка розсікає навпіл найхолоднішу пору року. Дехто схильний вважати, що назва пішла від того, що в цей час домашнім тваринам сікли на корм гілки. Але більшість дослідників пов’язує назву місяця з лісопромислом. Саме в цей час давні ратаї починали розчищати (сікти) деревину, щоб весною на розкорчованих ділянках — лісосіках — посіяти збіжжя. Ці роботи проводили лише взимку, коли деревину було легше вирубувати і безпечніше спалювати. Попіл використовували для підживлення ґрунту.

За іншими свідченнями, наші пращури заготовляли деревину взимку, коли дерево «спало», себто перебувало у стані спокою. Вважалося, що житло, зведене з такого матеріалу, витриваліше, краще зберігає тепло, його майже не точить шашіль і обминає блискавка. Сучасні фахівці також підтверджують: заготовлена взимку деревина набагато цінніша, оскільки довше зберігає свої будівельні якості.

Січень вважається найхолоднішою порою року. Адже на цей місяць припадає найбільше морозяних днів та снігопадів. Саме така погода, за довголітніми спостереженнями, віщувала добрий врожай, тому й казали: «Хвали січень сніговий!». Адже чим більше було опадів, тим щедріше зволожувалася навесні земля.