Світлиця

Пригадаймо колоритний етнографічний малюнок з відомого твору Ю. Яновського «Вершники», в якому розповідається про прадіда Данила — «господаря степових звичаїв»,, що знає «всі весняні тайни», і його допитливого правнука Данилка:

«…Щороку весна приходила краща й дужча, починав її бабак, що прокидався на Явдоху до сходу сонця і свистів.       

Прадід примічав, звідки в цей день ві­тер, коли з Дніпра — риба ловитиметься, коли із степу —добре на бджоли, цоли з низу — буде, врожай…

Далі з’являється голубий ряст, а прадід наказував зірвати його швиденько і топта­ти, приказуючи: «Топчу, топчу ряст…», а хто не встигне,— тому на той рік рясту не топтати, на лаві лежати, і ряст у Данилка був дивним тройзіллям. І казав Данилко за всіма, коли хтось трудний одужував: «О, вже виліз на ряст».

Формулу заклинання з початковими сло­вами «Топчу, топчу ряст…» повторювали в давнину кожної весни з великою радістю, особливо бідні люди. Таки перезимували! Без хліба, на юшці, а діждалися рясту!.. Це й породило новий образ. Топтати ряст означає щороку зустрічати весну, простіше — жити. Так цей вислів сприймається у вірші Л. Глібова «Вередлива дівчина»:

Весна за весною Летіли стрілою,

Дівчинонька ряст топтала…

і в поезії І. Гончаренка:

Ти будеш жить, ще будеш ти любити,

топтати ряст і слухать солов’я.

Вислів топтати ряст зустрічаємо і в «Енеїді» І. Котляревського, наприклад: «…Меч піднятий опустив… І Туриа ряст топтать пустив», де зворот пустити ряст топтати означає «залишити живим когось», «подарувати життя комусь», «помилувати».

Неважко зрозуміти зміст ще кількох сталих сполук, у складі яких є вислів то-, птати ряст, наприклад: «Хворію усе… — кажуть, що недовго ряст топтатиму» (Марко Вовчок).

Отже, про давне народне заклинання мало хто знає, а фразеологізми, породже­ні ним, живуть у мові й досі.  Їх охоче ви­користовують як образні синоніми до зви­чайних слів і сучасні українські письмен­ники.