Світлиця

Ще в XIV—XV ст. у староукраїнській мові слово честь входило до сталих словосполучень: честь дати — «виявити належну пошану», честь учинити кому — «вшанувати когось, виявити пошану до когось», при честі зоставити кого — «реабілітувати когось, відкинути звинувачення, які плямують чиюсь честь», під честю, при честі — «без обману, чесно». І навпаки, честі не мати означало «бути знеславленим, зганьбленим». 

Запозичене в петровські часи з французької мови (через німецьку) слово мундир поєдналося із словом честь, утворивши вираз честь мундира. Про його семантику і експресивне забарвлення можна судити з таких однопланових з ним сталих сполучень, як честь полка, офіцерська честь, поле честі — «поле битви; військове поприще» (тепер уже застаріле), справа честі, честь честю, честь і слава, честь прапора і под.

З часом фразеологізм честь мундира почав переосмислюватися, набувати іронічного, негативного звучання. Так стали говорити про удавану гідність особи як представника певної організації, яка намагається не виносити сміття з хати — «своя хата — покришка». Відбулося, отже, зміщення в семантико-експресивній оцінці фразеологічної одиниці до протилежного. З негативним забарвленням вживаються і дієслівні фразеологізми рятувати честь мундира, боятися забруднити честь мундира, основою яких, став вираз честь мундира: «Честь мундира, звісно, честь, але саме мундирові і честі більше, коли він чистий» (з газ.).