Світлиця

Я гаптувала Долю сонцем і вітрами,

Збирала намистинки срібних рос.

Рядки терпляче  вишивала за рядками,

Щоб червоніти за Життя не довелось.

 

Усе бувало: злети і падіння,

І зрада, і підтримка люблячих плечей.

І я сумлінно берегла своє творіння

Від хижих рук і заздрісних очей.

 

Нанизувала листопади й першоцвіти,

Чередувала квіти, водограї й спориші…

І тим, хто не давав мені перегоріти,

Я віддавала крапельку Душі.

 

Взамін  ніколи і нічого не просила,

Усім ділилася, що мала в закутках.

І Доля щедро, від душі, нагородила:

Осяяла Любов’ю мій життєвий шлях.

 

 

Я збережу її, як Святість найціннішу,

Забуду  всі невдачі та тривоги,

Назавжди сумніви в минулому залишу –

Лише Любов’ю вишиватиму свою Дорогу.