Перебування Гаврилюка на Сумщині
Жителі Стецьківки Хотінського району ще пам’ятають сім’ю українського поета, борця проти панської Польщі Олександра Гаврилюка, яка жила в роки першої світової війни в цьому селі.
Важко було матері поета Анастасії Климентівні з малими дітьми. Доводилось весь час наймитувати, щоб виростити їх і самій не вмерти з голоду. «Працювала і в поміщиків, і в куркулів, і в попів. Вони мало чим різнились один від одного. Всі тягнули з бідняка останні сили, а коли треба було платити за роботу — виганяли геть».
Малий Олександр ходив до сільської початкової школи. Пізніше він згадував, як приїхав з армії батько і «зі стіни люто зірвав і подер на дрібні шматки портрет царя, що був спершу святістю, а тепер — предметом найбільшої ненависті мужиків у шинелях, бо несподівано виявилось, що війна — страшна підлота царська…, а всі люди є лише страшно обдурені, але час із цим скінчити, з корінням викорчувати і на руїні збудувати інший, новий, прекрасний світ».
На одній з демонстрацій селян Стецьківки поруч з батьком йшов і малий Олександр. Пізніше, вже революціонером, він з гордістю згадував цю подію: ходив з батьком «під червоними прапорами в натовпі, що співав про новий світ».
Мати літератора Анастасія Климентівна, якій вже минуло 75 років, розповідає:
«Пам’ятаю, тулилася я з дітьми в хаті одного селянина Харківської губернії. Хліб куркулі сховали, і нам довелось голодувати… Священик ходив по селу, збираючи пожертвування богові. Зайшовши в нашу хату і побачивши обірваних дитинчат, голі стіни і холодну піч,він спитав:
— А на святій сповіді ви були?
— Ні,—відповідаю,—не була.
— Як же будете непосвячену паску їсти? Адже це смертний гріх!
— Але я не мала з чого її спекти,—відповіла я попові.
— Треба було влітку не спати.
Анастасія Гаврилюк розповіла попові про те, як вона ціле літо робила в набожного куркуля Івана Шаповала, як він вигнав її з двору, коли треба було розрахуватися, як він закопав хліб, а тепер ніхто не хоче заступитися, щоб примусити його заплатити за роботу. Сказала, що чекає більшовиків, які заступляться за бідних.
«Піп вибухнув грубою лайкою на адресу більшовиків, — говорить Анастасія Гаврилюк, — розсердилась на попа і я. — Ви такий самий, як Іван Шаповал. Ви теж закопали в землю хліб, який одержали від селян за виконання релігійних треб. А наші діти пухнуть з голоду. Ви не піклуєтесь про спасіння християнських душ, а торгуєте богом і царством небесним. Піп вибіг з хати».
Тепер «ось понад 40 років, — говорить мати Гаврилюка, — я не вірю в бога…» Шахрайство ксьондзів, лицемірство попів, монахів, монашок, весь бруд священиків, їх зажерливість і брехня про бога просвітили розум і почуття Анастасії Климентівни. Вона стала атеїсткою. І заявила:
« Я не вірю в бога і виховала атеїстами своїх дітей. Мій син Олександр Гаврилюк боровся проти релігії з усією пристрастю на сторінках своїх книг… Правильне розуміння природи і життя дає нам тільки наука».
Добрим словом згадують жителі Стецьківки мужню, чудову жінку— матір революціонера, поета Олександра Якимовича Гаврилюка.
ВИКОРИСТАНО МАТЕРІАЛИ САЙТУ http://www.library-sumy.com/ (Сумська міська централізована бібліотечна система)