Світлиця

Вагання і коливання

На Українському телебаченні часом можна почути: «Дякую Вас, що Ви без коливань погодились на цю зустріч».

Так журналісти звертаються до запрошених учасників передачі. Цими «зразками» підтверджується сумний факт, що ті люди вдаються до української мови лише перед мікрофоном і думають не про те, як краще висловити думку, а як перекласти текст із російської. Колебание справді по-українському коливання, але в фізичному розу­мінні: коливання маятника, коливання температури тощо: «Я бачу світ пишний і неба сіяння, Долину розкішну, квіток коливання» (Леся Українка). А коли йдеться про сумніви, нерішучість, то доречне слово вагання. Напр.: «Зрілість людська виростає з боротьби. Часто з боротьби з самим собою. Зі своїми сумнівами, ваганнями» (М. Руденко). Отже, нормальною українською мовою слід сказати: «Дякую Вам, що Ви без вагань (не вагаючись) погодилися на цю зустріч».

Вантаж, а не груз

Слово груз у ході відбору лексичних засобів не прище­пилося в сучасній українській літературній мові, замість цього вживаємо вантаж. Отже, й похідні від груз — грузовий, грузовик, нагрузка, загружати тощо не є нор­мативними, мають «суржикове» забарвлення. Двослівна офіційна назва вантажний автомобіль для скорочення вислову в пресі цілком слушно замінюється порівняно новим словом — вантажівка, якого поки що нема в словниках, але воно, без сумніву, посяде там належне місце. Напр.: «До цукрового заводу раз по раз під’їжджають наповнені буряками вантажівки» (газ.); «Молодий водій вантажівки в пошуках своєї зниклої нареченої проникає в загадковий і небезпечний світ прадавніх ритуалів» (газ.). Що ж до інших похідних від груз, то їх слід замінювати утвореннями від вантаж: вантажний, вантажити, наван­таження, завантажувати й под. Речення з газети на зразок «Загружають машину всякою всячиною» помилкове з погляду лексичних норм.

Варто і досить

Без достатніх доказів інколи відмовляють у праві на користування присудковим словом варто на позначення умови швидкого здійснення чогось: «Варто було тільки поглянуть на мене в той вечір, як панна Анеля запрохала мене кататься» (М. Коцюбинський); «Каховка поставала перед ним, як біле, веселе місто-ярмарок у пишній зелені, у каруселях, у весняних барвистих райдугах, під якими кожному везе, під які лише варто вступити, як у кише­нях тобі вже задзвонять легендарні таврійські червінці» (О. Гончар). У таких конструкціях варто синонімічне словам досить, як тільки, тільки-но.

Великдень, Пасха, Трійця

Недостатнє опанування лексичних норм знижує куль­туру вислову, відвертає увагу сприймача інформації від змісту повідомлюваного. Тому преса, радіо й телебачення поміж інших важливих завдань мають і таке: пропагувати норми літературної мови. На жаль, часто трапляється навпаки. Скажімо, газета повідомляє: «Вихідними оголо­шено й дні Пасхи та Троїці». Слово Пасха в словнику за редакцією Б. Грінченка відсутнє, у тлумачному 11-томному «Словнику української мови» та в «Російсько-українсь­кому словнику» подане з різними обмежувальними поз­начками. В українській та інших слов’янських і неслов’ян­ських мовах слово Пасха вживають для позначення відповідного єврейського свята. Від Пасха утворено укра­їнське паска — «солодкий білий хліб, що його випікають до Великодня». А весняне християнське свято воскресіння Христа зветься в нашій мові Великдень (р. відм. Великодня), що й засвідчено в усіх словниках української мови і підтверджено численними ілюстраціями з творів красного письменства. Напр.: «На Великдень на соломі, Против сонця, діти Грались собі крашанками» (Т. Шевченко); «Тіснота як у церкві на Великдень! І протовпитися не можна» (І. Нечуй-Левицький); «Вечір за вечором проси­джували вони з Гафійкою у прибраній, як на Великдень, хаті» (М. Коцюбинський). До Великдень є прикметник великодній: великодні дзвони, великодні крашанки тощо. По­рівняймо назви Великодня в інших мовах: п. Вєльканоц (Велика ніч), гр. Ламбрі мера (Світлий день).

Слова троїця немає в жодному причетному до україн­ської мови словнику. Є трійця з такими значеннями: «три особи, те саме, що й троє; три з’єднані разом свічки; триєдине божество, в якому поєднуються Бог-отець, Бог-син та Бог-дух святий; свято на честь цієї трійці». Стосовно до свята вживають два фонетичні варіанти — Трійця і Тройця, а також інші назви: Зелені свята, Зелена неділя й под. Якому ж слову віддати перевагу — Трійця чи Тройця? Це питання допомагають розв’язати «Словарь української мови» за редакцією Б. Грінченка (т. 4, с. 284, 286) та тритомовий «Російсько-український словник» (т. З, с. 480), де на перше місце поставлено слово Трійця, що свідчить про його переважання в українській мові, оскільки ця форма більше відповідає її фонетичним законам. Отже, наведену фразу з газети слід відредагувати в такий спосіб: «Вихідними оголошено й дні Великодня та Трійці».

Великий та крупний

Штучним наближенням до російської мови є розши­рення семантики слова крупний. В українській мові воно має лише одне значення: такий, що складається з окремих великих частинок — крупне (грубе) зерно, крупний (грубий) пісок. Під упливом багатозначнішого рос. крупный в українських текстах з’являються помилкові словосполу­чення — крупний талант, крупним планом. Іноді читаємо: «Заняття в школі бізнесу ведуть представники крупних американських підприємств». За лексичними нормами су­часної української літературної мови тут доречне слово великий (або інші слова — залежно від контексту): «Заняття в школі бізнесу ведуть представники великих американсь­ких підприємств». Так само великий талант, показувати великим (широким) планом, велика буржуазія, велика рогата худоба, велика промисловість, великогабаритний, велико­панельний і т. д.

Веслування і гребля

Про одного з героїв роману-есе «Марія Башкирцева» М. Слабошницького сказано: «Живіт у нього зовсім не такий хоча б уже тому, що він регулярно займається греблею». Можна подумати, що герой кожного дня ходить працювати на греблю (гідротехнічну споруду на річці). Певна річ, сумлінно працюючи на греблі, можна позбутися зайвих жирових відкладів, але згаданий чоловік не тягає каменів та землі на греблю — він займається веслуванням, тобто веслує на човні. Ось зразки правильного використан­ня обох слів: «У бухті відбувається змагання з плавання та веслування» (М. Трублаїні); «Серед села лиснів широкий ставок, чорніла довга гребля» (І. Нечуй-Левицький).

Визволення і звільнення

«Голова виконкому Організації звільнення Палестини потрапив у дорожню пригоду», — повідомляє одразу кілька газет. Звільнення походить від дієслова звільняти (випускати на волю, позбавляти чогось обтяжливого, вилучати). Ка­жемо, приміром, звільняти (звільнення) з-під арешту (з-під варти; від податків, від роботи). А коли йдеться про відвоювання захопленої ворогом території, про допомогу у виході зі скрутного становища, вживаємо слів визволяти, визволення: «Зібрав хлопців та й поїхав Із турецької неволі Братів визволяти» (Т. Шевченко); «Пропав би був Вівчар. Та визволив Комар» (Л. Глібов). Тож і в наведеному уривку слід було написати: «Голова виконкому Організації визво­лення (а не звільнення) Палестини».

Виняток і виключення

У практиці усного й писемного мовлення нерідко плу­тають слова виняток і виключення, а також похідні від них винятковий та виключний. В одному зі спортивних звітів, наприклад, читаємо: «Про те, що ця гра не складатиме виключення, можна було здогадатися». Слово виключення тут недоречне, бо воно означає «усування, унеможливлення, припинення дії». Від нього походить виключний (такий, що поширюється тільки на один об’єкт). Правильними словосполученнями слід уважати такі: виключення зі списку (з університету, з організації), виключне право. Коли йдеться про відхилення від правила, від чогось узвичаєного, використовуємо слово виняток, похідне від якого винят­ковий означає «особливий, надзвичайний». Напр.: «Тато мій — рішуча й тверда людина, хоч і мрійник. Нібито ці якості в людині не поєднуються, але тато, мабуть, виняток» (В. Речмедін); «Виключення з інституту засмутило не так недисциплінованого студента, як його батьків» (газ.). Тож у наведеному уривку тексту замість не складатиме виклю­чення потрібно було написати не становитиме винятку. Треба писати й казати винятковий випадок, виняткова мужність, виняткові умови, а не виключний випадок і т. ін.

Вираз і вислів

Українські синоніми вираз і вислів у російській мові відтворюються одним словом — выражение. На цій під­ставі деякі мовці намагаються і в українських текстах усюди вживати вираз, нехтуючи лексему вислів. За лек­сичними нормами сучасної української мови маємо такий розподіл значень: вираз — вияв настрою, почуттів на обличчі; вислів —фраза, мовний зворот. Напр.: «Сильне, з грубуватими рисами Храпчукове обличчя сьогодні мало вираз невластивої йому розгубленості» (С. Журахович); «Від таких висловів, як «оклик дум», «сонний інум» і т. ін. просто в голові паморочиться» (М. Коцюбинський).

Вищий, нижчий, а не вищестоящий, нижчестоящий

У людей, що цікавляться культурою мови, часто ви­никає запитання, як треба перекладати з російської актив­ні дієприкметники вищестоящий та нижестоящий. Пи­тання цілком слушне, бо пропоновані словниками нібито українські відповідники вищестоящий та нижчестоящий не витримують жодної критики ні з погляду фонетики, ні з погляду морфології сучасної української літературної мови. Їх нав’язано нашій мові в часи, коли треба було максимально наближати її до російської. Деякі юристи посилаються на те, що ці слова, мовляв, стали термінами, тому їх замінювати ніяк не можна. Такі юристи протягли в терміни й слово пошліна (замість нормальних українських мито і збір), відтіснили на задній план правничий термін оборонець, замінивши його словом захисник (бо це ближче до російського защитник) і т. д. Тепер настав час норма­лізувати зросійщену українську термінологію, зробити її по-справжньому українською. Замість незграбних і непотрібних росіянізмів вищестоящий та нижчестоящий варто вживати форми вищого ступеня прикметників вищий і нижчий, як це робиться в багатьох європейських мовах, наприклад, у французькій сюперіер, інферіер, у новогрець­кій анотерос, катотерос (тут українськими літерами відтворюється не вимова, а написання чужих слів). Напр.: «Нижчі адміністративні органи, як відомо, підзвітні вищим органам у системі управління» (газ.).

Відміняти (відмінювати) і скасовувати

Під упливом рос. отменять недоречно вживають в українській мові слово відміняти (відмінювати), яке озна­чає «робити щось або когось іншим, змінювати»: «Без первісних тілець природа могла б самовільно, не потребу­ючи праці, усе відміняти на краще» (М. Зеров); «Тепер я наче трохи натуру відмінила» (Леся Українка); «Але сопілки й тамбурини глухий одмінюють мотив» (М. Рильський). На позначення поняття «визнавати, оголошувати щось не­дійсним, незаконним, припиняти дію чогось» використо­вуємо слово скасовувати та його похідні: скасовувати (скасувати) закон, указ, вирок, заняття тощо. Напр.: «Коли б уряд про це довідався, він міг би скасувати самий цех за таку постанову» (З. Тулуб); «Заняття в гімназії на цей день були скасовані» (Ю. Смолич); «Звістка про скасування «Життя і слова» була мені сумна не тільки з загальних, але й з особистих причин» (Леся Українка).

Відтак, потім, після того

Не прикрашають сторінок навіть найліпших видань слова, вжиті не у властивому їм значенні. Про відтак уже досить багато написали мовознавці, але правильно його використовують тільки носії західноукраїнських говірок і письменники, так чи інакше пов’язані з цією діалектною базою: «Дитячий вік пройшов у м. Вінниці, а відтак довелося жити то на селі, то знов у місті» (М. Коцюбин­ський). Отже, справжнє значення слова відтак — «потім, після того», а не «отже, тому, тож», як думають ті, хто будує речення на взірець: «Здавалося, непотрібно думати про минуле. Адже це лише пережитки. А відтак геть їх!» Тут доречніше було б сказати: «А тому (через те) геть їх!»

Вітрило, парус

Прикріплений на щоглі шматок полотна, за допомогою якого вітер рухає судно, українською мовою зветься вітрило та парус. У сучасній пресі перевагу віддають слову парус та похідним від нього — парусник, парусний (спорт) і под. Але чи закономірно це? Загляньмо в твори україн­ських письменників: «І попливе човен з широкими вітри­лами» (Т. Шевченко); «Посідали на кораблик. Осел веслує, Вовк рулює, а Лисичка вітрил пильнує» (І. Франко); «Вийшли в море і під вітрилом веселим запінену даль розтинали» (М. Зеров); «Новий вітрильник гордо, як біло­крилий лебідь, пристав до берега» (О. Донченко); «Горе кораблеві вітрильному, коли натрапить на таку нещасну пору» (О. Кобилянська). Російсько-український словник (К., 1968. Т. 2. С. 371) при перекладі рос. парус на перше місце ставить укр. вітрило з усіма його похідними; вислів на всех парусах основним відповідником тут має під усіма вітрилами. Словник за редакцією Б. Грінченка (т. З, с. 98) слово парус фіксує тільки в значенні «промінь». Усе це дає підстави рекомендувати нашим засобам масової інфор­мації активніше вживати слово вітрило та його словотворче гніздо: вітрильце (пестлива форма); вітрильник (судно з вітрилами); вітрильний (спорт); вітрильна (регата); вітриль­ність. А парус, парусник тощо використовувати як набагато рідше вживані синоніми.

Вояк, солдат

Іншомовне слово солдат має власне український відповідник вояк: «Вояк, поставлений на варті, був простий селянин, новобранець» (І. Франко); «Мітинг кінчився, лунає команда, вояки швидко збігають по дошках у вагони» (О. Гончар). Слову вояк, гадаю, треба віддавати перевагу в українському війську, як і слову військо перед словом армія. Безперечно, не слід цуратися чужого. Та чи варто заради чужого забувати своє? Особливо, коли це своє відповідає всім законам мови, тривалий час уживалося в ній і було відтіснене на другий план з позалінгвістичних міркувань: «Брат господарює, а він служить у війську» (Г. Квітка-Основ’яненко); «Іде військо, іде й друге, А за третім стиха — Не дивися, безталанна — Везуть тобі лихо» (Т. Шевченко); «Попереду всього війська Три старшини виступали» (Леся Українка); «Та не корилась Україна, Повстанські ладила війська» (М. Рильський).

І не треба боятися закидів у «хуторянстві» та «архаїза­ції», до яких іще зовсім недавно вдавалися прискорювачі злиття мов. Навряд чи комусь спаде на гадку чи вистачить сміливості звинувачувати в хуторянстві, приміром німець­ку мову. А в німців навіть для понять телефон, телевізор, телескоп є назви, утворені не тільки від греко-латинських, а й від суто німецьких основ: Fernsprecher, Fernseher, Fernrohr.

Вродливий (уродливий) і потворний

Гарне українське слово врода (урода) та похідні від нього вродливий (уродливий), вродливість (уродливість), вродливець (уродливець), вродливиця (уродливиця) дуже поширені в фольклорі та в творах класиків нашого письменства: «Не родись багатий та вродливий, а родись при долі та щасли­вий» (прислів’я); «Вулкасю милий, уродливий Мій друже вірний, справедливий» (І. Котляревський); «Нащо мені врода, Коли нема долі, нема талану!» (Т. Шевченко). Мож­на навести ще чимало прикладів з народних пісень, при­слів’їв, приказок, із творів Лесі Українки, Ганни Барвінок, Олекси Стороженка, Івана Франка, Панаса Мирного, Олеся Гончара…

Проте в сучасній літературній мові це словотворче гніздо щодо частоти вживання неабияк поступається іншо­му — краса, красивий (красний, на жаль, майже вийшло з ужитку), красень, красуня. І причина тут не лише в тому, що слово краса та його похідні мають ширшу семантику: врода, вродливий стосуються, як правило, зовнішніх рис, фізичних якостей людини, а краса, красивий можна вживати не тільки до людей, а й до явищ природи, при описі краєвиду (краса озерного краю), і як властивість прекрасного (краса почуттів, фонетична краса української мови), і як синонім до слова окраса: «Амвросій Бучма, Друг наш Бронек — Народу гордість і краса!» (М. Рильський). На таких самих засадах співіснують у нашій мові, не витісняючи одне одного, слова кохання (з вужчим значен­ням) і любов (із ширшим значенням). Причиною зменшен­ня частоти використання лексем уродливий, врода й ін. є їхня паронімічність до російських уродливий, уродство, які мають протилежне значення і відповідають українським потворний, потворність. Слова врода, вродливий слід вико­ристовувати в українському, а не в російському значенні, як зробила одна телекоментаторка, заявивши: «Від краси до вроди (замість потворності. — О. П.) — один крок».