Культура слова: мовностилістичні поради. Олександр Пономарів. Літера Д
Багато хто запитує, чому числівник дев’яносто щодо типу творення випадає з ряду п’ятдесят, шістдесят, сімдесят, вісімдесят. Згідно з «Етимологічним словником української мови» (т. 2, с. 21), дев’яносто походить від гіпотетичного праслов’янського девеносъто зі значенням «дев’ять десятків». На сучасному етапі походження слова непрозоре, тому воно й викликає заперечення в багатьох носіїв української мови. Зокрема й через те, що в нас існує слово, цілком подібне своєю будовою до решти лексем на позначення числівників після п’ятдесяти — дев’ятдесят. Воно живе в численних говірках, зафіксоване в багатьох лексикографічних працях, серед них і в таких авторитетних, як словники Б. Грінченка, Є. Желехівського й С. Недільського. Наявне воно і в академічному «Словнику української мови» з такою ілюстрацією: «Мила Вітчизна моя — Сульмон, на джерела багатий; Дев’ятдесят туди миль треба від Рима пройти» (М. Зеров, переклад з Овідія). Усе це свідчить про те, що дев’ятдесят має всі підстави стати повноправним словом літературної мови, бо позначку «діалектне» йому дали аж ніяк не з лінгвістичних міркувань.
Слова, що мають більше за одне значення, звуться багатозначними, або полісемантичними. Наприклад, слово гострий уживається в нашій мові в кількох значеннях, кожне з яких вирізняємо в певному контексті: гострий ніж (ніж, що добре ріже), гостре каміння (каміння з колючими краями), гострі пахощі (такі, що сильно діють на нюх), гостра розмова (різка, напружена розмова), гострий кут (кут, менший 90°) і т. д. Усі ці значення характерні для сучасного стану мови.
Але є випадки, коли слово в якомусь значенні набуває більшого поширення, в інших використовується рідше, а то й цілком виходить з ужитку. Скажімо, похідне від ділити слово доля так само неоднозначне, проте сучасна лексична норма фіксує його вживання в основному значенні «напрям життєвого шляху, талан». Так воно використовується в прислів’ях, приказках, народних піснях, у живому мовленні, в красному письменстві: щастя-доля, випадати на долю: «Де ти бродиш, моя доле?; Доле моя, доле, що маю діяти?» (нар. пісні); «Така її доля… О Боже мій милий! За що ж ти караєш її молоду?» (Т. Шевченко); «Доля закинула мене аж у Крим» (М. Коцюбинський). В інших значеннях за нормами літературної мови треба послуговуватися синонімічними відповідниками частина, частка, пай, пайка. Російські вислови перекладаються: быть в доле — бути на паях; делить на равные доли — ділити на рівні частини (частки); доля истины — частка правди (істини). Частка, а не доля вживається і в музичній термінології: сильна частка (рос. сильная доля) — частина музичного такту, на яку припадає наголос. Тож використовувані в пресі конструкції на зразок «можливо, в цьому жарті є доля істини» свідчать про недостатню обізнаність мовців із лексичними нормами.
Древній чи стародавній, прадавній, предковічний та ін.
Слов’янські мови взагалі, а українська особливо, багаті на синоніми. Цю рису нашої мови підкреслює чимало мовознавців як українців, так і неукраїнців. Завдання і обов’язок усіх працівників пера полягає в невтомному вивченні синонімічного розмаїття рідної мови, в ознайомленні з ним широкого загалу читачів, слухачів, глядачів. На жаль, доводиться констатувати, що не всі приділяють належну увагу виборові слова з синонімічного ряду. Часто-густо вибирають якийсь один варіант, та й то не найліпший із фонетичних, граматичних та інших міркувань. За приклад можуть правити не раз уже згадувані синоніми стародавній, давній, прадавній, старий, старовинний, правічний, предковічний, вікодавній, старожитній, древній, з-поміж яких у засобах масової інформації вживають чомусь лише слово древній, хоч воно стоїть аж у кінці того синонімічного ряду.
Укр. дурний та однокореневе рос. дурной мають відмінні значення. Дурний в українській мові — це нерозумний, некмітливий, розумово обмежений (рос. глупый): «Був собі дід та баба, а в них було три сини: два розумних, а третій дурний» (нар. казка); «Тільки не буде такою дурною, не забуде значити дорогу» (М. Коцюбинський). Дурной у російській мові означає «поганий, лихий, злий»; пор. дурной глаз—погане (лихе) око; мне дурно — мені погано; дурная болезнь — погана хвороба, дурные манеры — погані манери тощо. Нерозрізнення лексичних засобів обох мов призводить до помилок типу: «При будь-яких революціях плямкання за столом залишається ознакою дурного (треба поганого) тону» (газ.).
В усному мовленні та в писаних текстах не завжди розрізняють ці два слова. Багато хто каже й пише: дякуючи підтримці, дякуючи допомозі, дякуючи кліматичним умовам тощо. У всіх цих випадках треба вживати прийменника завдяки: завдяки підтримці (допомозі, кліматичним умовам). Пор.: «Завдяки заходам отця Альойзія вибрали громадяни виборцем Миколу Підпаленого» (Л. Мартович); «Анрі-Жак страждав до ранку й стрів день на ногах тільки завдяки своєму бургундському темпераменту» (Ю. Яновський). Слово дякуючи, тобто висловлюючи подяку, є не прийменником, а дієприслівником і доречне в такому контексті: «Після вистави молода співачка кілька разів виходила з-за лаштунків, усміхаючись і дякуючи слухачам за увагу й тепло» (журн.).