Світлиця

Духовність – це вміння досконало керувати своєю психікою і розумом, бути господарем своїх думок та емоцій. Духовність за своєю суттю – це пробудження внутрішньої дійсності нашого буття, нашої душі, це внутрішнє бажання пізнати, відчути й ототожнити себе з нею. Духовність виявляється в нашій поведінці, творчості, діяльності, в нашому ставленні до всього світу й до себе. У світі завжди точиться боротьба між силами добра і зла. Людина сама вибирає як їй жити. Якщо вона спрямовує свої зусилля не на досягнення тих чи інших егоїстичних потреб – таких як слава, задоволення, матеріальне збагачення, а на службу людям, то така людина стала на шлях добра. Злі ж люди, навпаки, люблять тільки себе. Всі їхні зусилля спрямовані на задоволення потреб, що постійно зростають.

Найбільш частою формою об’єднання людей є дружба. Для дружби необхідні дві умови: повна довіра і безкорисність. Якщо дружба заснована на вигоді, то зникнення вигоди відразу припиняє дружбу. Справжній товариш ніколи не покине у важку хвилину.

З любов’ю ми повинні ставитися до старших людей, особливо батьків та наставників. „Шануй вітця свого і матір свою, щоб тобі було добре і щоб ти довго прожив на землі” – говориться в Біблії.

Найбільша можливість виявити свою любов і допомогти трапляється у ставленні до слабого. Згадаймо, що для милосердя тіла ми повинні зробити наступні справи:

• голодного нагодувати;
• спраглого напоїти;
• нагого зодягнути;
• подорожнього в дім прийняти;
• недужому допомогти;
• в’язня відвідати;
• померлого поховати.

Наша любов поширюється на рослинний і тваринний світ.

Дуже гірко стає, коли ми спостерігаємо навмисне винищення рослин, або знущання над беззахисними тваринами. Не забуваймо, що „хто зробив добро – тому добро вернеться, а хто зробив зло – у відповідь одержить зло”. Також високими духовними цінностями є віра й надія. Уявімо собі людину, яка ні в що не вірить. Така людина стає духовно спустошеною. В неї з’являється байдужість до всього, вона стає відчудженою. Тільки при повній мірі віри в добро ми можемо творити добрі справи, вірити собі й людям, сподіватись на краще.

Наші предки мали звичку говорити, що лінощі й бездіяльність – подушка сатани. І це правильно. Тому що, кого сатана знайде не зайнятим працею, він одразу займає його недобрими думками, а потім і недобрими справами. Там, де є лінощі та бездіяльність, завжди буде страх. Де буде страх, там завжди і надмірна обережність, замкнутість, брехливість, боягузтво, підлість, підозра, заздрощі, жадність, підступність, продажність. Кожна людина може помилятися. Але свої помилки потрібно чесно визнавати, і не повторювати. Брехливість – це характерна риса рабів, і всі люди повинні ставитися до неї з відразою, казав Плутарх.

Багато зла довкіллю приносить роздратованість. Ця недобра звичка часто штовхає людей на неприємні вчинки. Така людина постійно конфліктує з своїми товаришами; там, де вона з’являється, зникає добрий настрій. Тому треба привчатися до ввічливості. Навіть, якщо вам щось не сподобалося, потрібно в дуже спокійному тоні спробувати переконати свого товариша і ні в якому разі не починати роздратовано пояснювати йому його неправоту.

Багато зла приносить людська гордість. Горда людина ніколи не хоче допомогти своєму товаришеві в біді, вона не здатна творити добро.

Багато здоров’я люди втрачають через захланність. Людина, яка постійно намагається все собі привласнити і нічого не віддати тим, що поруч, стає дуже злою. У неї з’являється заздрість, нечистота думок, вона гнівається на всіх. І чим більше вона це робить, тим більше від неї відступають люди. Вона живе в постійній підозрі, що хтось хоче використати її добро для своєї користі.

Люди, що мають низький рівень духовного розвитку, егоїстичні, в них низькі моральні якості, відсутність високих прагнень, ідеалів, вони емоційно нестримані, конфліктні.

Високий рівень духовного розвитку людини виявляється такими якостями як сердечність, доброзичливість, готовність прийти на допомогу, висока пізнавальна спрямованість.

Шлях духовного розвитку для кожного має індивідуальний, неповторний характер.