Вихідний і висхідний

В одному газетному тексті написали: «Висхідною точкою треба вважати становище, яке склалося на сьогодні». Тут мало б стояти вихідною, тобто початковою, від якої ведеть­ся облік. А висхідний — той, що підіймається вгору, розвивається до вищого рівня: висхідна інтонація, висхідна зірка. Напр.: «Я захотів стати ученим. З погляду мого вихідного пункту й тодішніх соціальних умов це було зух­вальство» (В. Підмогильний); «Загальна еволюційна лінія Семенка як поета хай подекуди синусоїдна, а проте ви­східна» (газ.).

Вид і краєвид

Основне значення слова вид в українській мові — «обличчя»: «І стала жить Ганнусенька в сім’ї своїй, в роду, така русява, русенька, з рум’янцем на виду» (П. Тичина). З паронімічним російським вид наше слово збігається в таких значеннях: «ґатунок предметів, явищ» (основні види промислової продукції; елегія — вид лірики); «одиниця в системі класифікації тваринного та рослинного світу» (сте­пові види рослин); «граматична категорія» (доконаний вид дієслова). Для решти значень російського слова вид є інші українські відповідники. Цього, на жаль, не беруть до уваги працівники деяких газет і пишуть: «Хлопець завжди був на виду» (треба на видноті); «Постійний вид на проживання, що потребує підтвердження раз на кілька років» (пра­вильно посвідка на проживання); «За річкою відкривається чудовий вид на стару частину міста» (тут слід було вжити чудовий краєвид). Прочитать остальную часть записи »

Болільник чи вболівальник (уболівальник)

В українській спортивній термінології не без упливу російської мови незаслужено міцні позиції посідає слово болільник —пристрасний прихильник спортивних змагань. Закономірнішим у такому значенні є вболівальник (уболі­вальник), утворене від дієслова вболівати (уболівати) — пристрасно переживати за щось, співчувати, піклуватися, дбати.  Слово боліти в сучасній українській мові означає «давати відчуття фізичного болю, завдавати страждань»: «Чого ти, сину, став такий смутний? Чи в тебе що болить» (І. Нечуй-Левицький); «О Україно! Сонце волі! Від ран твоїх мене болить» (П. Тичина). Прочитать остальную часть записи »

Пароніми (слова, схожі звучанням) широко вживають­ся як стилістичний засіб у красному письменстві. Згадаймо відомий вірш Д. Павличка, де поет, як справжній інтер­націоналіст, захоплюється святобливим ставленням монголів до рідної мови, історії, природи і, як щирий патріот України, страждає через національну байдужість та безпросвітність деяких наших земляків-моголів. А ось зразок майстерного використання паронімів в одній з «Інкрустацій» Ліни Костенко:

Колись були Орфеї, а тепер корифеї.

А як же він став корифеєм, як не був Орфеєм? Прочитать остальную часть записи »

Торкатися і рушати

Ми не можемо не копіювати своїх північних сусідів. Увесь час щось запозичаємо — то слово, то модель слова, то його значення. Скажімо, повідомляючи про відкриття нової лінії метро в Києві, газети захоплено писали: «Бла­китний експрес плавно торкається з місця». В українській мові слово торкатися означає притулятися до чогось; хвилювати, зворушувати: «Тихо руками до струн проме­нистих Співець яснокрилий торкнувся» (Леся Українка); «Журавлина пісня, пролітаючи над селом, торкалася серця» (М. Стельмах). Тут воно збігається значенням із рос. трогать. Але рос. трогаться с места, тобто починати переміщатися, в українській мові буде рушати з місця. Напр.: «Жінка нащось розв’язала косинку, спустила її на плечі і, струснувши чорним волоссям, рушила з місця» (М. Коцюбинський). Прочитать остальную часть записи »

Свійський і домашній

В уривку газетного тексту читаємо: «Є чимало самотніх людей, єдина втіха яких — домашні тварини». Про тварин, що живуть при людях, українською мовою правильно казати свійські (на відміну від диких): «Пан Цибульський любив пополювати, було і слідство вчинить, і качок настріля; коли нема диких, то і свійських лущить» (О. Стороженко). А домашній — це той, що стосується дому та людей і речей у ньому; той, що відбувається вдома: «Іван охоче оповідав про своє життя домашнє» (М. Коцюбинський); «Несуть йому в палату їжу й усякі домашні ласощі» (В. Кучер). Прочитать остальную часть записи »

1. У творі Лесі Українки «Давня весна…»:

А. Передається любов до природи рідного краю як вияв патріотизму письменниці.

Б. Поетеса засуджує своїх сучасників, які лише тужать над недолею рідного краю, але нічого не роблять для поліпшення його становища.

В. Висловлюється думка про те, що любов і пошана до рідного слова завжди жила в помислах українського народу.

Г. Возвеличується краса весняної природи, за сприяння якої людина забуває про свою хворобу, самотність. Прочитать остальную часть записи »

Іван Франко

1.У пролозі до якого твору І.Франко висловлює віру у свій народ, його гідне майбутнє?

А. „Іван Вишенський”.    Б. „Гімн”.   В. „Декадент”   Г. „Мойсей”.

2. Скільки років блукав Мойсей пустелею (за поемою І. Франка „Мойсей”)?

Прочитать остальную часть записи »

1. Висловлення дійових осіб у художньому творі називається

А.  Мовою художнього твору.  Б. Мовою персонажів.

В. Мовою автора.  Г. Прозовою мовою.

2. «От такий компот!» — це улюблена фраза

Прочитать остальную часть записи »

1. Після слів автора перед прямою мовою:
   А. Ставиться двокрапка. Б. Ставиться тире.

В. Розділові знаки не ставляться. Г. Ставиться кома

2. 2. Прямою мовою називається:

А. Чуже мовлення, передане недослівно, із збереженням лише основного змісту. Прочитать остальную часть записи »

Річище і русло

Заглиблення в ґрунті, по якому тече річка, зветься в нас річище, русло, корито. Остання назва діалектна, тому без­застережно рекомендувати її до широкого вжитку не слід (хоч іноді й можна використовувати з певною стиліс­тичною настановою). У засобах масової інформації слова річище майже не вживають, усюди чуємо й читаємо тільки русло з неправильним наголосом на першому складі: «Річка кілька разів міняла своє русло»; «Розмову перевели в інше русло» і под. А треба навпаки — віддавати перевагу саме річищу як оригінальному витворові української мови. Річище в прямому та переносному значенні використовували й використовують майстри українського слова різних поколінь: «Колись тут було річище Ташані, потім воно пересохло, поросло травою» (Григорій Тютюнник); «Воли завзятіше захитали рогами і швидше пішли, глибоко зану­рюючи ратиці в піщане річище весняного потоку» (З. Тулуб); «Наша література, наше мистецтво течуть правильним річищем і дадуть вицвіти нечуваної сили й краси» (М. Рильський). Прочитать остальную часть записи »

Одержувати, отримувати, діставати, здобувати, набувати

Чи є різниця між словами одержувати й отримувати? Семантичної відмінності немає, обидва вживають на поз­начення поняття «брати те, що дають, надсилають, дару­ють» і под. Давніші традиції в літературній мові має слово одержувати. Скажімо, в одинадцятитомному «Словнику української мови» воно ілюстроване уривками з творів Лесі Українки, Михайла Коцюбинською, Івана Франка, Павла Тичини та багатьох інших письменників, що репрезенту­ють різні говори загальнонародної української мови. Слово отримувати, хоч і досить давно існує в нашій мові, знач­ного поширення набуло протягом останнього десятиріччя, воно активніше вживається в мові молодшого покоління. Незважаючи на те, що тепер більшість людей (серед них і я) віддає перевагу лексемі одержувати, можна з певністю сказати, що згодом переможе слово отримувати. Стосунки між похідними уподібняться до взаємин між твірними одиницями мови. А в синонімічній парі тримати — дер­жати друге слово в сучасній літературній мові вживається далеко рідше, поступово набуваючи розмовного забарв­лення. Обидва ці слова мають конкретне значення: одер­жують (отримують) гроші, книжки, запрошення тощо. А коли йдеться про щось абстрактніше, більш доречними є слова діставати, здобувати, набувати. Наприклад, діста­вати звання, здобувати освіту, набувати розголосу. У мовній практиці засобів масової інформації часто збідню­ють цей синонімічний ряд, уживаючи всюди тільки одер­жувати й отримувати. Прочитать остальную часть записи »