Світлиця

Записи с меткой «походження»

Ще в XIV—XV ст. у староукраїнській мові слово честь входило до сталих словосполучень: честь дати — «виявити належну пошану», честь учинити кому — «вшанувати когось, виявити пошану до когось», при честі зоставити кого — «реабілітувати когось, відкинути звинувачення, які плямують чиюсь честь», під честю, при честі — «без обману, чесно». І навпаки, честі не мати означало «бути знеславленим, зганьбленим».  Читати повністю »

Тепер цей вислів означає різке побажання забиратися геть: за кимось не будуть жалкувати і обійдуться без нього. Наприклад: «— Не подобаються мої мисочки — скатертю доріжка! Аякже! Плакати буду за ним! — застрибав по хаті Данило Петрович…» (М. Стельмах); «— Нічого з ним не станеться,— заспокоював Кость.— До бурової степом добереться. Скатертю йому дорога» (І. Цюпа). Фразеологізм активно вживається не тільки в усному і художньому мовленні, а й у публіцистичному. Читати повністю »

У процесі мовною розвитку значення окремих слів інколи змінюються до прямої протилежності, причому ці вторинні значення можуть функціонува­ти або паралельно зі своїми семантичними прототипами, як-от: пригостити — «виявити гостинність» і «вдарити»; честити — «вияв­ляти шану, почесті» і «лаяти когось за щось»,— або заступають їх повністю, отже, починають вживатися тільки з новими, про­тилежними значеннями. Наприклад: безцін­ний — «дорогий», а раніше також і «деше­вий» (пор.: [віддати] за безцінь — «дуже дешево, майже дарма»).              Читати повністю »

Вислів класти зуби на полицю здавна побутує в українській мові. В збірнику М. Номиса, наприклад, він зафіксований був понад сто років тому (на Харківщині) вже в скороченому, характерному для розмовної мови варіанті — зуби на полицю («ждать і голодувать»)1. Досить широко вживається він і сучасними українськими письменниками, причому також нерідко, або з подібним пропущенням дієслова, або з варіюванням компонентів: зуби на поличку, класти зуби на полку, скласти зуби на полицю або зуби на мисник покласти: «Першого року третина поля лишалася незасіяною. Зимою зуби на поличку!,.» (В. С. Бабляк); «З шамовкою теж не краще. Як трапиться багажик якийсь до звощика кому однести— маєш. А ще от корзини, буває, спекулянткам на базар тириш. Ну й поїм. А ні — клади зуби на полку!» (А. В. Головко); «Аби серед зими Не скласти, зуби на полицю. Зійшлись поговорити про корми Представники звірів і птиці» (А. Косматенко); «Доводиться нашим шанхаївкам, (приміське робітниче селище з примітивними дощаними будиночками) і цим промишляти [брати квартирантів)… Голод—Не тітка; зуби на мисник не покладеш» (Ф. Бурлака).          Читати повністю »

Пригадаймо колоритний етнографічний малюнок з відомого твору Ю. Яновського «Вершники», в якому розповідається про прадіда Данила — «господаря степових звичаїв»,, що знає «всі весняні тайни», і його допитливого правнука Данилка:

«…Щороку весна приходила краща й дужча, починав її бабак, що прокидався на Явдоху до сходу сонця і свистів.        Читати повністю »

Давно забулося первісне значення ви­слову від дошки до дошки, який часто по­єднується з дієсловами прочитати, вивчи­ти, запам’ятати тощо. Зафіксувавши його в збірнику «Галицько-руські приповідки», І. Франко відсилає читача за поясненням до словника В. Даля. Колись, у давнину, оправа книг була дерев’яною, з дощок. «Прочитати від дошки до дошки» спочат­ку означало буквально: прочитати всю книгу від першої сторінки, що була під верхньою дошкою, до останньої, за якою вже була спідня дошка.  Читати повністю »

За уявленнями наших пращурів, які розпочинали Новий рік весною, пробудження природи мало співпадати з початком новолітування. 18 березня починається весняний сонцеворот. Відтепер день стає довшим за ніч.

Перший річний місяць у наших пращурів мав чимало народних назв. Серед них відомі такі: капельник, зимобор, соковик, полютий, красовик, красний місяць та інші. Але найдавніша староукраїнська назва місяця була — сухий. Як вважають учені, це від того, що надто мало випадає опадів. Читати повністю »

Хоча другий місяць року і є найкоротшим серед зимових місяців, але він найпримхливі-ший. Справа в тім, що зима силкується втримати свої права, нагадуючи про себе частими завірюхами, снігопадами та морозами.

Це підтверджують і регіональні назви місяця: сніжень, лютень, крутень, зимобор, бокогрій, криводоріг, лежень Читати повністю »

Колись наші пращури Новий рік зустрічали весною. А з впровадженням християнства у Київській Русі 988 року новолітування перенесли на вересень. Згодом його почали відзначати в січні. Ця традиція збереглася й до сьогодні.

Українські назви місяців мають місцеве, тобто національне, походження. Крім того, в кожній етнографічній групі (Бойківщина, Гуцульщина) та географічній зоні Читати повністю »

Загадково прекрасна і славна давнина України. Пісні літературного походження

1. Урочиста, похвальна пісня, в якій возвеличується якесь явище, особа, подія, називається: а) історичною; б) стрілецькою; в) гімном;           г) народною.
2. Коли була написана пісня П.Чубинського «Ще не вмерла України…»:

а) 1982 р.;                 б) 1992 р.;   в) 1852 р.;                   г) 1862 р.

3. Хто автор музики державного гімну України:

а) О.Кониський;   б) В.Діденко;   в) М.Вербицький;   г) М.Лисенко. Читати повністю »

Пісні літературного походження. Пісня – гімн «Ще не вмерла Україна» П. Чубинського, М.Вербицького
1. Де вперше почали виконувати гімни?
а) у Давньому Римі; Читати повністю »