Світлиця

Записи с меткой «слова»

Духівництво і духовенство

Із двох слів духівництво й духовенство більше відповідає фонетико-граматичній будові нашої мови духівництво, про що свідчить, зокрема, і його словотворче гніздо, до якого належать духівник (священик, якому хтось постійно спові­дується), духівниця (заповіт про спадщину). Духовенство такого гнізда не має. Напр.: «Об’єктом особливої ненависті більшовицького режиму було патріотично налаштоване українське духівництво» (газ.); «Та як ти міг подумати, проклятий, Що я, чернець і княжий духівник, З тобою буду чаші вихиляти?» (І. Кочерга); «Піклуючись за майбутню господарську долю синів, рідний батько перед самісінькою копанкою словесну духівницю дав» (О. Ковінька).

Дивний і дивовижний

Важко здивувати когось знанням мов. Багато людей володіє, крім рідної, ще однією, двома, трьома та більшою кількістю чужих мов. Як правило, це буває в країнах чи регіонах, де поруч живуть люди різних національностей (Закарпаття, Кавказ, Поволжя). Є поліглоти (у перекладі з грецької це слово означає «багатомовці»), що знають кілька десятків мов і більше. Проте знання мови — понят­тя досить відносне. Навіть рідну мову треба вивчати ціле життя, бо навчитися спілкуватися якоюсь мовою ще не означає опанувати все її багатство. Показником доскона­лого володіння мовою є вміння орієнтуватися в її лексичних тонкощах. Читати повністю »

Гречанка (турчанка, німка) чи грекиня (туркеня, німкеня)

Від етнонімів грек, німець, турок в українській мові є паралельні утворення для називання жінок: грекиня — гречанка, німкеня — німка, туркеня — турчанка. У засобах масової інформації переважають форми на -ка. Коли свого часу до Києва прибув прем’єр-міністр Греції, всі газети повідомляли, що тодішній український прем’єр В. Фокін «мав бабусю гречанку». Проте давнішу традицію в нашій мові мають форми на -еня (-иня): «Пасажирів мало: в 1-му класі ні одного, в 2-му, окрім мене, ще одна молоденька грекиня та двоє росіян» (Леся Українка); «Сидів він зимовником серед дикого степу на Низу, взявши собі за жінку бранку туркеню» (П. Куліш). У словнику за редакцією Б. Грінченка з утворень на -ка є лише німка як другорядний варіант до німкеня; гречанки й турчанки немає. Виходить, нам теж треба віддавати перевагу пито­мим українським формам грекиня, німкеня, туркеня. Читати повністю »

Торкатися і рушати

Ми не можемо не копіювати своїх північних сусідів. Увесь час щось запозичаємо — то слово, то модель слова, то його значення. Скажімо, повідомляючи про відкриття нової лінії метро в Києві, газети захоплено писали: «Бла­китний експрес плавно торкається з місця». В українській мові слово торкатися означає притулятися до чогось; хвилювати, зворушувати: «Тихо руками до струн проме­нистих Співець яснокрилий торкнувся» (Леся Українка); «Журавлина пісня, пролітаючи над селом, торкалася серця» (М. Стельмах). Тут воно збігається значенням із рос. трогать. Але рос. трогаться с места, тобто починати переміщатися, в українській мові буде рушати з місця. Напр.: «Жінка нащось розв’язала косинку, спустила її на плечі і, струснувши чорним волоссям, рушила з місця» (М. Коцюбинський). Читати повністю »

Свійський і домашній

В уривку газетного тексту читаємо: «Є чимало самотніх людей, єдина втіха яких — домашні тварини». Про тварин, що живуть при людях, українською мовою правильно казати свійські (на відміну від диких): «Пан Цибульський любив пополювати, було і слідство вчинить, і качок настріля; коли нема диких, то і свійських лущить» (О. Стороженко). А домашній — це той, що стосується дому та людей і речей у ньому; той, що відбувається вдома: «Іван охоче оповідав про своє життя домашнє» (М. Коцюбинський); «Несуть йому в палату їжу й усякі домашні ласощі» (В. Кучер). Читати повністю »

Річище і русло

Заглиблення в ґрунті, по якому тече річка, зветься в нас річище, русло, корито. Остання назва діалектна, тому без­застережно рекомендувати її до широкого вжитку не слід (хоч іноді й можна використовувати з певною стиліс­тичною настановою). У засобах масової інформації слова річище майже не вживають, усюди чуємо й читаємо тільки русло з неправильним наголосом на першому складі: «Річка кілька разів міняла своє русло»; «Розмову перевели в інше русло» і под. А треба навпаки — віддавати перевагу саме річищу як оригінальному витворові української мови. Річище в прямому та переносному значенні використовували й використовують майстри українського слова різних поколінь: «Колись тут було річище Ташані, потім воно пересохло, поросло травою» (Григорій Тютюнник); «Воли завзятіше захитали рогами і швидше пішли, глибоко зану­рюючи ратиці в піщане річище весняного потоку» (З. Тулуб); «Наша література, наше мистецтво течуть правильним річищем і дадуть вицвіти нечуваної сили й краси» (М. Рильський). Читати повністю »

Одержувати, отримувати, діставати, здобувати, набувати

Чи є різниця між словами одержувати й отримувати? Семантичної відмінності немає, обидва вживають на поз­начення поняття «брати те, що дають, надсилають, дару­ють» і под. Давніші традиції в літературній мові має слово одержувати. Скажімо, в одинадцятитомному «Словнику української мови» воно ілюстроване уривками з творів Лесі Українки, Михайла Коцюбинською, Івана Франка, Павла Тичини та багатьох інших письменників, що репрезенту­ють різні говори загальнонародної української мови. Слово отримувати, хоч і досить давно існує в нашій мові, знач­ного поширення набуло протягом останнього десятиріччя, воно активніше вживається в мові молодшого покоління. Незважаючи на те, що тепер більшість людей (серед них і я) віддає перевагу лексемі одержувати, можна з певністю сказати, що згодом переможе слово отримувати. Стосунки між похідними уподібняться до взаємин між твірними одиницями мови. А в синонімічній парі тримати — дер­жати друге слово в сучасній літературній мові вживається далеко рідше, поступово набуваючи розмовного забарв­лення. Обидва ці слова мають конкретне значення: одер­жують (отримують) гроші, книжки, запрошення тощо. А коли йдеться про щось абстрактніше, більш доречними є слова діставати, здобувати, набувати. Наприклад, діста­вати звання, здобувати освіту, набувати розголосу. У мовній практиці засобів масової інформації часто збідню­ють цей синонімічний ряд, уживаючи всюди тільки одер­жувати й отримувати. Читати повністю »

Навчальний, а не учбовий, виш, а не вуз

В офіційно-діловому мовленні, на сторінках газет, у радіо- й телепередачах широко використовують слово учбовий, хоч його існування в українській мові викликає багато сумнівів, оскільки відсутнє слово учба, від якого воно могло б бути утворене. Учбовий являє собою спотво­рене запозичення з російської мови. Замість нього треба вживати навчальний: навчальний план, навчальне приміщення, навчальний заклад, навчальна частина, навчальна практика тощо. Якоюсь мірою слово учбовий затримується в нашій мові через наявність його в абревіатурі вуз (вищий учбовий заклад). У роки прискореного зближення мов аж до їхнього злиття слово вуз, на жаль, витіснило справжню українську абревіатуру виш (вища школа), широко вживану в двад­цятих і тридцятих роках, а в творах українських письмен­ників і пізніше: «Дочка в той час училася в Новосибірську, в одному з вишів» (І. Ле). Тепер виш, мабуть, варто повер­нути до активного вжитку. Читати повністю »

Інакодумець, а не інакомислячий

Слово інакомислячий, одним із компонентів якого є активний дієприкметник теперішнього часу, краще замі­нити більш відповідним морфологічній системі живої української мови інакодумець: поширився наступ на інакодумців (а не інакомислячих); « — Чого ви так дивитесь на мене? Що я захищаю її? Я давно знаю, що найбільше в людях злорадства, — кинув він своїм інакодумцям» (В. Зем­ляк); «Інакодумців, погляди яких відрізнялися від догм панівної ідеології, оголошували ворогами і в кращому разі видворяли за межі країни» (газ.). Читати повністю »

Займатися і працювати, робити, навчатися

На сторінках засобів масової інформації дуже часто вживають слова займатися: «Чим займається доброчинний фонд? —«Інтелект» займається комерційною діяльністю»; «Кожен має займатися своєю справою»; «Музей Києва займається реставрацією Звіринецьких печер». У російсь­кій мові тут справді доречне слово заниматься. А основним значенням укр. займатися є «загорятися, спалахувати»: «Язичок полум’я зблиснув у темряві. Солома зайнялася» (М. Руденко); «Зоря на небі рожева уже починала займа­тись» (Леся Українка). Від нього утворено похідні — займистий, займистість, легкозаймистий, незаймистий. Омонімічне займатися, що набуло нового значення шля­хом метафоризації, використовується набагато рідше, воно слушне тоді, коли йдеться про захоплення, зацікавлення: займатися музикою, займатися спортом і под. У решті випадків треба вживати інших слів: працювати, навчатися, робити, братися, поратися тощо. Наведені уривки газетних текстів мають бути відредаговані так: «Що робить до­брочинний фонд? — «Інтелект» веде й комерційну діяль­ність»; «Кожен має робити свою справу (своє діло)»; «Музей Києва провадить реставрацію Звіринецьких пе­чер». Російські фрази «Какой темой Вы занимаетесь?» та «Я занимаюсь на курсах иностранных языков» можна перекласти: «Над якою темою Ви працюєте?» і «Я навчаюся на курсах іноземних мов». Читати повністю »

Дев’яносто і дев’ятдесят

Багато хто запитує, чому числівник дев’яносто щодо типу творення випадає з ряду п’ятдесят, шістдесят, сім­десят, вісімдесят. Згідно з «Етимологічним словником української мови» (т. 2, с. 21), дев’яносто походить від гіпотетичного праслов’янського девеносъто зі значенням «дев’ять десятків». На сучасному етапі походження слова непрозоре, тому воно й викликає заперечення в багатьох носіїв української мови. Зокрема й через те, що в нас існує слово, цілком подібне своєю будовою до решти лексем на позначення числівників після п’ятдесяти — дев’ятдесят. Воно живе в численних говірках, зафіксоване в багатьох лексикографічних працях, серед них і в таких авторитетних, як словники Б. Грінченка, Є. Желехівського й С. Недільського. Наявне воно і в академічному «Словнику українсь­кої мови» з такою ілюстрацією: «Мила Вітчизна моя — Сульмон, на джерела багатий; Дев’ятдесят туди миль треба від Рима пройти» (М. Зеров, переклад з Овідія). Усе це свідчить про те, що дев’ятдесят має всі підстави стати повноправним словом літературної мови, бо позначку «діа­лектне» йому дали аж ніяк не з лінгвістичних міркувань. Читати повністю »

Гадати і ворожити

Первісне й основне значення слова гадати в україн­ській мові —«думати, розмірковувати». Про це свідчать як похідні від нього на рівні лексики й фразеології (гадка, вигадка, вигадливий, вигадник, загадатися, загаданий; думати-гадати, гадати думку, губитися в гадках, закинути гадку за грядку «забути щось», мати на гадці, обсіли думки та гадки, шкода й гадки і под.), так і численні приклади з творів класиків українського письменства: «Ви не знаєте, що я гадаю, Як сиджу я мовчазна, бліда» (Леся Українка); «І вже, моя мати, Мені не гуляти: Треба мені, мати, про інше гадати» (Я. Щоголів); «Хтось скаже мені, що могили гадають» (П. Тичина); «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю» (М. Петренко). Крім того, гадати означає «вважати; мати намір, сподіватися»: «Ви гадаєте, нам пощастить його врятувати?» (О. Довженко); «Гадаю подати до цензури збірник власних оповідань з молдаванського життя» (М. Ко­цюбинський). Використання цього слова в значенні «про­рокувати, віщувати» в засобах масової інформації є грубим порушенням лексичних норм української мови: «Пішла до віщунки погадати» (газ.); «Піддає сумніву пророкування гадалки» (з телепередачі). Навіть автори текстів деяких нових пісень беззастережно наслідують гірші газетні зразки: «Погадай мені, циганко!». У цих уривках текстів замість погадати треба вживати поворожити, а замість відсутнього в українській мові гадалка — ворожка. Читати повністю »