Світлиця

Записи с меткой «культура»

Річище і русло

Заглиблення в ґрунті, по якому тече річка, зветься в нас річище, русло, корито. Остання назва діалектна, тому без­застережно рекомендувати її до широкого вжитку не слід (хоч іноді й можна використовувати з певною стиліс­тичною настановою). У засобах масової інформації слова річище майже не вживають, усюди чуємо й читаємо тільки русло з неправильним наголосом на першому складі: «Річка кілька разів міняла своє русло»; «Розмову перевели в інше русло» і под. А треба навпаки — віддавати перевагу саме річищу як оригінальному витворові української мови. Річище в прямому та переносному значенні використовували й використовують майстри українського слова різних поколінь: «Колись тут було річище Ташані, потім воно пересохло, поросло травою» (Григорій Тютюнник); «Воли завзятіше захитали рогами і швидше пішли, глибоко зану­рюючи ратиці в піщане річище весняного потоку» (З. Тулуб); «Наша література, наше мистецтво течуть правильним річищем і дадуть вицвіти нечуваної сили й краси» (М. Рильський). Читати повністю »

Одержувати, отримувати, діставати, здобувати, набувати

Чи є різниця між словами одержувати й отримувати? Семантичної відмінності немає, обидва вживають на поз­начення поняття «брати те, що дають, надсилають, дару­ють» і под. Давніші традиції в літературній мові має слово одержувати. Скажімо, в одинадцятитомному «Словнику української мови» воно ілюстроване уривками з творів Лесі Українки, Михайла Коцюбинською, Івана Франка, Павла Тичини та багатьох інших письменників, що репрезенту­ють різні говори загальнонародної української мови. Слово отримувати, хоч і досить давно існує в нашій мові, знач­ного поширення набуло протягом останнього десятиріччя, воно активніше вживається в мові молодшого покоління. Незважаючи на те, що тепер більшість людей (серед них і я) віддає перевагу лексемі одержувати, можна з певністю сказати, що згодом переможе слово отримувати. Стосунки між похідними уподібняться до взаємин між твірними одиницями мови. А в синонімічній парі тримати — дер­жати друге слово в сучасній літературній мові вживається далеко рідше, поступово набуваючи розмовного забарв­лення. Обидва ці слова мають конкретне значення: одер­жують (отримують) гроші, книжки, запрошення тощо. А коли йдеться про щось абстрактніше, більш доречними є слова діставати, здобувати, набувати. Наприклад, діста­вати звання, здобувати освіту, набувати розголосу. У мовній практиці засобів масової інформації часто збідню­ють цей синонімічний ряд, уживаючи всюди тільки одер­жувати й отримувати. Читати повністю »

Навчальний, а не учбовий, виш, а не вуз

В офіційно-діловому мовленні, на сторінках газет, у радіо- й телепередачах широко використовують слово учбовий, хоч його існування в українській мові викликає багато сумнівів, оскільки відсутнє слово учба, від якого воно могло б бути утворене. Учбовий являє собою спотво­рене запозичення з російської мови. Замість нього треба вживати навчальний: навчальний план, навчальне приміщення, навчальний заклад, навчальна частина, навчальна практика тощо. Якоюсь мірою слово учбовий затримується в нашій мові через наявність його в абревіатурі вуз (вищий учбовий заклад). У роки прискореного зближення мов аж до їхнього злиття слово вуз, на жаль, витіснило справжню українську абревіатуру виш (вища школа), широко вживану в двад­цятих і тридцятих роках, а в творах українських письмен­ників і пізніше: «Дочка в той час училася в Новосибірську, в одному з вишів» (І. Ле). Тепер виш, мабуть, варто повер­нути до активного вжитку. Читати повністю »

Інакодумець, а не інакомислячий

Слово інакомислячий, одним із компонентів якого є активний дієприкметник теперішнього часу, краще замі­нити більш відповідним морфологічній системі живої української мови інакодумець: поширився наступ на інакодумців (а не інакомислячих); « — Чого ви так дивитесь на мене? Що я захищаю її? Я давно знаю, що найбільше в людях злорадства, — кинув він своїм інакодумцям» (В. Зем­ляк); «Інакодумців, погляди яких відрізнялися від догм панівної ідеології, оголошували ворогами і в кращому разі видворяли за межі країни» (газ.). Читати повністю »

Займатися і працювати, робити, навчатися

На сторінках засобів масової інформації дуже часто вживають слова займатися: «Чим займається доброчинний фонд? —«Інтелект» займається комерційною діяльністю»; «Кожен має займатися своєю справою»; «Музей Києва займається реставрацією Звіринецьких печер». У російсь­кій мові тут справді доречне слово заниматься. А основним значенням укр. займатися є «загорятися, спалахувати»: «Язичок полум’я зблиснув у темряві. Солома зайнялася» (М. Руденко); «Зоря на небі рожева уже починала займа­тись» (Леся Українка). Від нього утворено похідні — займистий, займистість, легкозаймистий, незаймистий. Омонімічне займатися, що набуло нового значення шля­хом метафоризації, використовується набагато рідше, воно слушне тоді, коли йдеться про захоплення, зацікавлення: займатися музикою, займатися спортом і под. У решті випадків треба вживати інших слів: працювати, навчатися, робити, братися, поратися тощо. Наведені уривки газетних текстів мають бути відредаговані так: «Що робить до­брочинний фонд? — «Інтелект» веде й комерційну діяль­ність»; «Кожен має робити свою справу (своє діло)»; «Музей Києва провадить реставрацію Звіринецьких пе­чер». Російські фрази «Какой темой Вы занимаетесь?» та «Я занимаюсь на курсах иностранных языков» можна перекласти: «Над якою темою Ви працюєте?» і «Я навчаюся на курсах іноземних мов». Читати повністю »

Дев’яносто і дев’ятдесят

Багато хто запитує, чому числівник дев’яносто щодо типу творення випадає з ряду п’ятдесят, шістдесят, сім­десят, вісімдесят. Згідно з «Етимологічним словником української мови» (т. 2, с. 21), дев’яносто походить від гіпотетичного праслов’янського девеносъто зі значенням «дев’ять десятків». На сучасному етапі походження слова непрозоре, тому воно й викликає заперечення в багатьох носіїв української мови. Зокрема й через те, що в нас існує слово, цілком подібне своєю будовою до решти лексем на позначення числівників після п’ятдесяти — дев’ятдесят. Воно живе в численних говірках, зафіксоване в багатьох лексикографічних працях, серед них і в таких авторитетних, як словники Б. Грінченка, Є. Желехівського й С. Недільського. Наявне воно і в академічному «Словнику українсь­кої мови» з такою ілюстрацією: «Мила Вітчизна моя — Сульмон, на джерела багатий; Дев’ятдесят туди миль треба від Рима пройти» (М. Зеров, переклад з Овідія). Усе це свідчить про те, що дев’ятдесят має всі підстави стати повноправним словом літературної мови, бо позначку «діа­лектне» йому дали аж ніяк не з лінгвістичних міркувань. Читати повністю »

Гадати і ворожити

Первісне й основне значення слова гадати в україн­ській мові —«думати, розмірковувати». Про це свідчать як похідні від нього на рівні лексики й фразеології (гадка, вигадка, вигадливий, вигадник, загадатися, загаданий; думати-гадати, гадати думку, губитися в гадках, закинути гадку за грядку «забути щось», мати на гадці, обсіли думки та гадки, шкода й гадки і под.), так і численні приклади з творів класиків українського письменства: «Ви не знаєте, що я гадаю, Як сиджу я мовчазна, бліда» (Леся Українка); «І вже, моя мати, Мені не гуляти: Треба мені, мати, про інше гадати» (Я. Щоголів); «Хтось скаже мені, що могили гадають» (П. Тичина); «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю» (М. Петренко). Крім того, гадати означає «вважати; мати намір, сподіватися»: «Ви гадаєте, нам пощастить його врятувати?» (О. Довженко); «Гадаю подати до цензури збірник власних оповідань з молдаванського життя» (М. Ко­цюбинський). Використання цього слова в значенні «про­рокувати, віщувати» в засобах масової інформації є грубим порушенням лексичних норм української мови: «Пішла до віщунки погадати» (газ.); «Піддає сумніву пророкування гадалки» (з телепередачі). Навіть автори текстів деяких нових пісень беззастережно наслідують гірші газетні зразки: «Погадай мені, циганко!». У цих уривках текстів замість погадати треба вживати поворожити, а замість відсутнього в українській мові гадалка — ворожка. Читати повністю »

Вагання і коливання

На Українському телебаченні часом можна почути: «Дякую Вас, що Ви без коливань погодились на цю зустріч».

Так журналісти звертаються до запрошених учасників передачі. Цими «зразками» підтверджується сумний факт, що ті люди вдаються до української мови лише перед мікрофоном і думають не про те, як краще висловити думку, а як перекласти текст із російської. Колебание справді по-українському коливання, але в фізичному розу­мінні: коливання маятника, коливання температури тощо: «Я бачу світ пишний і неба сіяння, Долину розкішну, квіток коливання» (Леся Українка). А коли йдеться про сумніви, нерішучість, то доречне слово вагання. Напр.: «Зрілість людська виростає з боротьби. Часто з боротьби з самим собою. Зі своїми сумнівами, ваганнями» (М. Руденко). Отже, нормальною українською мовою слід сказати: «Дякую Вам, що Ви без вагань (не вагаючись) погодилися на цю зустріч». Читати повністю »

Барва і фарба

Російське слово краска має конкретне значення (речо­вина для малювання, для забарвлювання в інший колір) (укр. фарба) і абстрактне (колір, тон, колорит, відтінок) (укр. барва). Під упливом російської мови в нашій пресі всупереч українським лексико-семантичним законам слову фарба часто надають абстрактного значення: «У полоні фарб і звуків; Фарби рідної природи». Нормативні українські сполучення: водяні фарби, олійні фарби, зелена (синя, чорна) фарба; у полоні барв і звуків, барви рідної природи. Напр.: «З вікна видно сад у пишних барвах золотої осені» (газ.); «У коридорах і на сходах консерваторії йшов ремонт, пахло свіжим вапном та олійною фарбою» (В. Кучер); «Малахіт — це крихкий мінерал яскраво-зеленого кольору» (підр.). Читати повністю »

СИНОНІМІЧНЕ БАГАТСТВО УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Українська мова дуже багата на синоніми, тобто на слова, близькі або тотожні значенням. Прикладів можна наводити чимало, але обмежуся одним. Для називання поняття «лінія зіткнення неба з землею» маємо такі слова: обрій, горизонт, небозвід, небосхил, крайнебо, круговид, кругозір, кругогляд, виднокруг, видноколо, виднокрай, небокрай, овид тощо. Синонімічне багатство нашої мови є одним із невичерпних джерел урізноманітнення вислову. Проте не всі мовці як належить використовують цю лексичну особливість української мови. Досить часто пере­вагу віддають якомусь одному слову з синонімічного ряду, причому не найкращому. Причини тут різні: недостатній рівень володіння рідною мовою, вплив інших мов, невибагливість у доборі засобів мовного спілкування. Читати повністю »

ПОРАДНИК НА ЩОДЕНЬ

Культура мови — це проблема, що так чи інакше наявна в усякій національній спільноті і буває предметом публічного обговорення та пильної уваги мовознавців, письменників, узагалі людей, небайдужих до виражальних можливостей слова або до престижу своєї мови. Адже літературна мова в усіх народів відрізняється від розмовної, «народної», і потребує постійного дбайливого догляду, культивування. Читати повністю »

Мета. Виховувати в учнів почуття поваги і любові до своєї родини, бережливе ставлення до сімейних реліквій

 Епіграф. Хто не знає свого минулого,

Той не вартий свого майбутнього

(М. Рильський.)

 Вступне слово вчителя.

Україна… Країна смутку і краси, радості і печалі, розкішний вінок з рути і барвінку, над яким світять яскраві зорі. Це історія мужнього народу, що віками боровся за волю, за своє щастя, свідками якого є високі могили в степу та прекрасна народна пісня… . Читати повністю »